Вдома в м. Лебедин Сумська область. Спала, це було вночі, мені зателефонували рідні.

Не було їжі, грошей, світла, газу. На наше місто багато раз скидували бомби і ракети... ми все витримали, пережили...
А от справжній шок у мене від того, тщо тепер наша безстрашна собака боїться грому і дощу, і труситься від страху, якщо блискавка і гром, вона ховається до ванної кімнати, на це тепер боляче дивитися.... на той час вона весь час перебувала з нами в підвалі в укритті, а тепер у неї такі наслідки пережитих подій.

Ми економили їжу і їли 1 раз на добу. Не було, світла і газу. Коли не було води, то ми з сусідом збирали сніг на подвір'ї, він танув і в нас була хоч якась вода, ми навіть чай на ній готували. Ми не зламалися і нікуди не виїжджали, живемо всі разом, як і до війни. Ми ділилися всім з сусідами і знайомими, і вони теж. Кожен ладен був віддати останнє...

Ділилася абсолютно всім і їжею, і речами з військовими, які тут нас захищали, навіть на День Народження одному із них змогла спекти домашнього торта... хоча продуктів тоді було дуже мало. А через рік вони приїхали до мене в гості з тортом, я чесно кажучи плакала.... Так я майстер манікюру, до війни заробітки були набагато краще, планую змінити роботу.

Блюдце, яке стояло на підвіконні на лоджії, коли від ударної хвилі відлетіло скло, воно впало із підвіконня, але вціліло, я тепер зберігаю його для мене, це як якийсь амулет.