Зараз я підприємець, агроном. У мене залишився свій магазин в окупації, будинок, дача – усе, що було до війни. Я займався улюбленою справою. Коли почалася війна, ми в перший день із сім’єю виїхали у Львівську область. Менша донька тут вийшла заміж. 

24 лютого подзвонила вчителька сина о пів на сьому ранку. Я заскочив у машину і поїхав на заправку. Там уже були черги, і заправитись я не встиг. Але я був готовий до сезону, і пальне в мене було в запасі. Зняв гроші з банкомата, попрацював пів дня в магазині, потім зібрав речі, розуміючи, що це вже серйозно. До того донька попереджала, щоб ми виїжджали, бо командування вивозить сім’ї. Ми сказали: «Та ні, доню, покричать - і домовляться». 

Коли ми виїжджали, я говорив, щоб донька їхала з нами, бо в неї дитина, і ніхто їй СЗЧ не припише. Ще не було наказу, і їй у ТРО дали посаду. Донька сказала, що своїх не кине. Під вечір ми виїхали з Нікольського, а наступної доби приїхали в Стрий. 1 березня я пішов у військкомат. 

В перший день до Дніпра та Запоріжжя була чиста дорога, бо ще ніхто не оговтався. Нікольське в перший же день обстрілювали з танків, і вже були влучання. Від Запоріжжя почалися затори. А до Кіровоградщини вже більш-менш спокійно дісталися. Доїжджаючи до Вінниці, побачили, що підірвали міст, і через Жмеринку пішли затори. На узбіччі стояли машини порожні. Ніде заправитись було нереально, і люди просто кидали машини. 

Восьмого травня загинула старша донька. Відтоді все життя сприймалося через призму цієї трагедії. Звірство москалів не шокувало, бо воно відбувалося і до того, просто ми про це забули. 

Я побачив, скільки дійсно є патріотів України. Шокує те, наскільки зараз люди забувають про війну. Ми виїхали практично без грошей. У мене була тільки тисяча доларів, бо я всі гроші вклав у бізнес. А коли загинула донька, нам стільки надходило коштів! Ми не знали, хто їх переказує і звідки. На ці гроші ми зібрали половину суми і шукали житло. Половину суми нам зібрали люди, а половину дала місцева рієлторська фірма. Ми віддали позику швидко, бо зарплата на той момент була в мене гарна. Це один із прикладів того, як ми можемо допомагати одне одному. 

У мене десь глибоко жевріє надія… Я знаю, що нашої дитини немає, але ж раптом вона жива.