Я працюю в школі. Коли почалася війна, вирішила, що ніхто не зможе вигнати мене з рідної домівки. Тому залишаюсь в Дружківці. До всіх незручностей я ставлюсь з розумінням. У місті вимикали воду та газ. Доводилось набирати воду в колодязях. Але найстрашнішим було переживати обстріли. Люди втрачали майно та гинули. 

Через стрес я погано сплю, іноді приймаю медикаменти. Аби відволіктись, займаюсь побутовими справами та роботою в школі.

Коли читаю новини, повертаюсь до реалій війни, а не хотілося б. Але, незважаючи ні на що, майбутнє я бачу світлим та мирним. Вірю, що все буде добре.