Часів Яр був під обстрілами з першого дня війни. Бомбили місто з усіх боків і з різного виду артилерії. Було дуже важко. Усе моє життя пройшло в Часовому Яру. Води в місті не було, потім відключили світло. Волонтери привозили і хліб, і воду. Також допомагали військові. 

Снаряди прилітали поруч із моїм домом, а до мого брата влучило прямо в будинок. Брата вбило одразу. Це величезна втрата для мене, немає ще сорока днів. 

Я виїхала в Полтаву. Тут живе друг мого чоловіка, який допоміг йому знайти роботу. 

У мене не залишилось нічого. Будинок моєї доньки також зруйнований. Я сподіваюсь, що війна скінчиться, і у мене з’явиться хоча б маленький, але власний куточок у новому житлі.