Волвенкова Катерина, 9 клас, Харківський ліцей №74 Харківської міської ради, м. Харків

Вчитель, що надихнув на написання есе — Коновалова Марина Валентинівна 

“1000 днів війни. Мій шлях”

1000 днів назад наше життя змінилося на "до" та "після" 24.02.2022. Я навчалася в 6 класі. Моє життя було щасливе, наповнене любов’ю батьків та брата. Я займалася художньою гімнастикою вісім років.

У переддень 24.02.2022 я прийшла з тренування і сповнена радості розповідала, що в березні ми поїдемо на змагання у Мелітополь. Мама сумно посміхнулась тільки.

Наступного ранку, прокинувшись, я дізналась, що почалась війна. Свій страх я пережила мовчки. Мені допомагало відволіктися в’язання. Тоді я зв’язала маленький прапор нашої країни, який мандрував з нами у вимушену еміграцію до Чехії.

Чехія дуже добре прийняла нас. Там було безпечно, але дуже складно морально. Мені допомогло не впасти в депресію малювання, в’язання, а згодом випала можливість займатися танцями.

Це дало спілкування з чеськими однолітками. Керівник танцювальної студії всіляко підтримувала мене і залучала до участі у постановках. І як би там не було гарно — все одно хотілося додому.

У вересні 2022 року мама приймає рішення повертатися до Харкова, незважаючи на страх обстрілів. І це було саме вірне рішення.

Я не можу передати словами всі ті емоції, які відбувалися у мене всередині, коли ми перетнули кордон і їхали по нашій землі. Коли ми приїхали у наш перший пункт — Коломию — то я не могла надихатися повітрям, надивитися на наших гарно вдягнених та доглянутих людей.

Наступна зупинка — Харків. Моє місто любові, натхнення, свободи.

Через пів року я повернулася до художньої гімнастики з улюбленим тренером. Фізична активність допомагає зберегти фізичну форму та психологічне здоров’я.

Незважаючи на всі прильоти ракет по місту, ми тренувалися і їздимо на змагання. І влітку цього року я здала іспит КМС з художньої гімнастики. Це була моя мрія, яка здійснилася не зважаючи на перешкоди.

За ці 1000 днів війни я навчилася цінувати спокій, тишу, тепло батьківського дому.

Ніхто не повинен бачити війну. Чути вибухи і сидіти у підвалі. Війна — це найстрашніше. Вірю у краще: що наступить мир, моє поранене місто відновиться і стане ще краще.

Але ми будемо пам’ятати цей страх і біль нашого народу. Будемо намагатися не допустити повторення.