Війна мене застала вдома у ліжку. Я не виїжджала, всю окупацію була в місті. І зараз тут. Ні води, ні їжі, ні світла, ні ліків – нічого цього не було. Магазини та аптеки не працювали. Жили тим, що було вдома.

Мене найбільше шокував останній обстріл на Великдень, коли діти загинули.

Я думаю, кожному було б важко жити в окупації.

Про яке майбутнє можна думати зараз? Війна іде. Щодня кудись прилітає. Я навіть не знаю, чи буду через день жива. Зараз не можна нічого планувати.