Я працювала, була в першій зміні на шахті "Покровське", я дуже злякалася бо вдома був 9 річний син, нічого не було зрозуміло, було чутно вибухи.

Всі магазины закривалися, всі кудись бігли, величезні черги, в магазинах все скуповували, продуктів не вистачало. Було дуже важко, тому що не було де купити питної води, а якщо і знаходив її, то за великі кошти, на шахті, де я працюю почали видавати гуманітарну допомогу і це дуже допомогло нам.

Коли було дуже чутно вибухи, ми прийняли рішення виїхати за кордон, але коли ми приїхали за кордон, я зрозуміла, що не зможу жити там і я з сином повернулась додому і знову пішла працювати на шахту.

Домогла підтримка волонтерів, які дуже нас підтримували.

Я працюю на вугільній шахті ШУ"Покровське". Змінити професію дуже хотілось би, дуже хотілось би перевчитись та працювати машиністом конвеєра, але зараз коштів не вистачає.

Розбиті школи, будинки, цілі вулиці навколо нас і це не дає ніяк хоч на мить забути, що в нас йде страшна війна, яка забрала сотні життів.