«Жодного дня спокою не було»

Я живу в кінці вулиці. Біля мене літали снаряди, в городах тут такі лунки, порозбивало у дворі, і кухню, і в кімнаті. Ну, слава Богу, не знесло будинок.

Жодного дня спокою не було, і з ранку, і в обід, і ввечері такі снаряди летіли, що страшно було. Хтось ходив у підвали, а в мене підвал розбили та й астма на додачу. Я не можу перебувати у вогкості, задихаюся. Тому нікуди не ходила, зайду в курник і стою там, тому що в будинку боялася залишатися, могло ж влетіти в будь-який час і з одного боку, і з іншого. Таке було два роки поспіль. Це було пекло якесь.

Важко було в перший рік. Світло у нас вимкнули, не було пів року. Не було води, ходили по криницях, носили всі. Потім закрилося багато магазинів і кіосків, не можна було купити щось необхідне. Потім почали «гуманітарку» давати – і якось трохи легше стало.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/