Горб Валентина Іванівна
вчителька Зарізької гімназії ім. М. Т. Симонова (Номиса)
Чому бути українкою це моя суперсила?
Ти-біль моя і радість, Україно!
Сьогодення важке і тривожне, повсякчас голос душі промовляє в’їдливі слова- Війна триває…, а небо блакитне та чисте…! Як там наші захисники під палючим обстрілом та ракетними атаками!
Думали кляті рашисти, що зламаєте наш дух за сім днів,дзуськи! Ми -українці-народ вільний,бо ж пішли від козаків та з молоком матері всмоктали в себе оту волю і незалежність.
Не соромлюся ні на мить, що я українка. Нема в світі солов’їнішої мови ніж українська, милозвучнішої пісні, естетичнішого національного вбрання, колоритнішої та витривалішої дружини, палкішої коханки….
Якось, літаючи думками в небі, ступаю ″лебідкою″ по ретельно вимощеній вулиці одного з міст Чехії і тут….
- Пані, ви українка?
- Так, легеню, я -українка! Що, на лобі прочитали? - сміючись відповідаю.
- Ні, лоб чистий [зауважу, що чехи нашого гумору, майже, не сприймають, не розуміють].
- Від вас така енергетика, що вистачить чаю закип’ятити і очі добрі та веселіꓽ як в усіх українок.
Моя Україна нагородила і ощасливила всіх українців впевненістю в собі, волелюбністю, щирістю та мужністю.
Колись, перебуваючи на відпочинку в Іспанії, варила борщ для родини, а поряд проживали- родина німців та сім’я англійців, то вони мало двері не винесли,- бігли запитати, що то пахне.
То скажіть - ми суперсила!
Своїми синонімами, взагалі, любого засипемо, навіть оком не моргнем. Це я веду до того, що ми не тільки силою можемо здолати, а й словом.
Війна…
Наближаємо перемогу як можемо і як не можемо, бо інколи дивуєшся, що зробив, здається, неможливе.
Виявляється, що моя суперсила, яку я в собі відкрила з початком війни – не плакати. Я дуже сентиментальна і можу розревітися будь-якої миті, навіть, від споглядання на чиїсь міцні обійми, можу розплакатися. Але в таку тяжку годину мої емоції нарешті прямують в потрібне русло. Почала з холодною головою консервувати в баночки все, що в мене їстівне бігало в сарайчику в пір’ї та плавало у ставку з лускою. Добре, що й на роботі люди суперсильні – плетіння сіток, виготовлення окопних свічок. Збір та перерахунок коштів- це взагалі справа повсякденна.
Ні, не зламати наш народ, не затоптати у багно наруги та знущань. Головне- бути завжди разом, стоячи спина до спини, пліч-о-пліч, дивлячись отим клятим ″недорослям″, недолугим і недалеким рашистам у вічі.
Нехай бачать нашу міць і ненависть до всіх, хто посягне на нашу волю і свободу.
Я, особисто, прославляю нашу славну націю в кожному куточку Землі, щоб викликати заздрість оточуючих та бажання споглядати на власні очі українське небо, поля, річки, озера, звичаї, вбрання, гордих та красивих українців.
Ніч…лише у нас в Україні можна любуватися нічним небом вічно, бо тільки тут ″планетарій″ свій, домашній, щоночі. Я – українка і в цьому вже моя суперсила. Я не хочу жити в іншій країні, але якщо доведеться бути далеко від дому, волонтерити і стверджувати, що Україна стане не тільки країною безпеки, а й світовим осередком інновацій сучасної науки, культури та економіки. Не за горами той час, коли люди з інших країн скажутьꓽ ми хочемо жити в Україні.
