Неїжко Дарина, 9 клас, Дівичківський ліцей Дівичківської сільської ради Бориспільського району Київської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хобта Тетяна Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року. Ця дата назавжди відбилася в моїй пам'яті. Прокинулася від дзвінка телефону. Подруга від страху шепотіла, що почалася війна. Серце завмерло. Світ, який я знала, раптово перевернувся з ніг на голову. Ще вчора ми сиділи у школі за партами, спілкувалися з однокласниками, вчителями, мріяли, а сьогодні... А сьогодні з усіх каналів телевізору звучить страшне слово - війна.

Війна - це море людського плачу, страх, відчай, тривога, хвилювання. Вона забрала у нас спілкування з однокласниками, вчителями, навчання, відпочинок, мрії, щасливе дитинство...

Я не могла повірити, що це відбувається насправді. Пам’ятаю, як дивилася у вікно, спостерігаючи, як люди поспішали до укриття. Я відчувала страх, тривогу, але й одночасно – неймовірну згуртованість. Здавалося, що всі ми об’єдналися проти спільного ворога. Перші дні були немов у тумані. Ми з родиною постійно перебували в напруженні, слухали новини, намагалися зрозуміти, що відбувається. Пам’ятаю довгі ночі, проведені в підвалі.

Пам’ятаю, як мама, тримаючи мене за руку, шепотіла: "Все буде добре". Хоча в її очах я бачила страх.

Ми спустилися в підвал. Там пахло вогкістю. Я, притуляючись до мами, намагалася не думати про те, що буде далі. Здавалося, що час зупинився під звуки вибухів. Ми запаслися водою, продуктами, ліками. Було страшно, але водночас і захоплююче спостерігати, як люди об’єднуються, допомагають один одному.

Вже в перші дні війни багато свідомих громадян долучилися до війська, щоб давати відсіч агресору. Кожен почав допомагати і наближати перемогу по-своєму: дехто відстоює нашу рідну землю зі зброєю в руках, героїчно оберігаючи її на передовій; дехто з людей займається волонтерством, хтось плете сітки, хтось готує смаколики для воїнів чи вʼяже шкарпетки, хтось навчає дітей і лікує людей...

Кожен з нас наближає Перемогу. З кожним днем війна все більше входить в наше життя. Ми звикли до звуків сирен, вибухів, але біль у серці не вщухає.

Я дивувалася і дивуюся силі духу українців. Незважаючи на страждання, ми не втрачаємо надії. Ми віримо в нашу армію, в нашу країну. Тож нехай наші дії будуть направлені на сприяння миру, на підтримку тих, хто стоїть на захисті нашої країни. Наші Воїни-Захисники, наші Герої, я бажаю, щоб усі Ви повернулися живими і неушкодженими. Нехай буде з Вами Бог і допомагає та захищає Вас на кожному кроці Вашого шляху. Разом ми зможемо зробити більше. Разом змінимо світ навколо нас.

Тож давайте разом йти до спільної мети – Перемоги! І разом ми відбудуємо нашу мирну країну.