Я в Приміському вже 30 років проживаю, мені 68 років. В перший день був обстріл, в мене сильний стрес був. Я весь час тут, нас тут б’ють і б’ють.

Поки гуманітарку нам ще дають, а так, наче б то, нічого. Сама сиджу, кріплюсь, як можу. Нерви, страх - все дає відразу на болячки. Стараюсь себе тримати в руках.

В мене рідні і у Фінляндії, і в Польщі, в мене там діти. Всі переживають. Дуже важко, звісно. Ми спілкуємося, стараємося один одного підтримувати.

Ми думали, що війна довго не буде. Дуже важко зараз думати і гадати, коли вона закінчиться.