Євгеній Дьомін
ДПТНЗ «Жмеринське вище професійне училище»
Викладач, що надихнув на написання есе: Тетяна Шевчук 

1000 днів війни. Мій шлях

Все почалося 24 лютого 2022 року: росія напала на Україну. Дуже важко забути цей день, адже одразу навіть не вірилося, що почалася війна. Як війна!? На вулиці XXI століття, яка війна? Але, на жаль, це сталося. Я пам'ятаю все, що запланував на 24 лютого. Це мав бути суперовий день. Але клята росія знищила і мої плани, і  плани мільйонів людей. Спочатку я нічого не зрозумів: усе переплуталося у моїй голові.

Але проходили дні...Я почав розуміти значення слова «війна», а всередині з’явилась якась порожнеча,  темнота…

Наші захисники та захисниці показали свою міць та силу, а люди згуртувалися та почали допомагати та підтримувати один одного. У такій важкий час важлива будь-яка допомога.  На той час я ще навчався у школі. Всі вчителі згуртувалися - і волонтерська робота «закипіла». А ми(учні) якось несподівано подорослішали і включилися у цей процес…

Я збирав гроші на новенький телефон; думка віддати свої збереження з’явилась сама собою. А також допомагав збору гуманітарки в рідній школі. 

Через цю кляту війну, наша велика родина втратила двох чудових та відданих людей - хоробрих воїнів. Спочатку навіть не вірилося, що їх немає. Наче день тому спілкувався, а вже немає... Я дуже вдячний їм за їх героїзм та їх вклад в перемогу.

Вдячний нашим захисникам: якби не вони, не сиділи б ми ситі у теплі за шкільними партами. 

Зараз я навчаюся у Жмеринському ВПУ. В училищі всі займаються волонтерством: благодійні ярмарки, акції зі збору коштів на ЗСУ, плетіння сіток (наші викладачі-«Маскувальні феї»- прославилися на фронті своїми роботами: сітки, маруші…), виготовлення окопних свічок і буржуйок. Замовлення від наших захисників є і є. Ми теж допомагаємо: вчимося робити буржуйки, окопні свічки, адже настають холода… А ще я  намагаюся  допомогти своїми невеличкими донатами: замість ранкової кави відправляю кошти на збори. І це приносить більше задоволення, ніж кава. Це все стало частиною нашого життя.

Отже, такий насичений графік відволікає від похмурих думок. Я дуже хвилююся за своїх дядьків, які боронять нашу країну. Вони пройшли  багато гарячих точок. За їхніми розповідями - це було дуже страшно. 

Ненавиджу цю кляту війну - вона забирає найкращих.

Тому раджу всім допомагати військовим! Наша свідома допомога наблизить перемогу!
24 лютого мав бути звичайний день...