Канівченко Аліна, 9 клас, Середня загальноосвітня школа № 184 м.Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Килихевич Олена Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Новина про початок війни для кожного українця означає своє. Свої думки, свої рішення, свої наслідки, свої дії. І хоч ми об’єднані однією проблемою, шлях на її вирішення у кожного різний. Парадокс у тому, що якраз війна дарує змогу відчувати весь спектр емоцій і почуватися як ніколи живим. Весь мій шлях можна описати так: страх, розгубленість, гнів, відчай, надія, впевненість, рішучість, відданість та стійкість.

Страх, розгубленість. Страх за себе. Куди податися? Що робити? В кого просити допомоги? Страх за своїх рідних. Хтось може не витримати, хтось піде воювати. Мала дитина зростає в часи війни.

Гнів. Ні, так не можна! Такого не буває! Як у ⅩⅪ сторіччі один народ може напасти на інший? Для чого? Як печерні люди за шмат м’яса? До того ж росіяни воюють нечесно! Як можна руйнувати лікарні і пологові будинки? З ким і за що вони борються?

Відчай. Дуже важко реально усвідомити і осмислити, що почалася війна. Що це жахіття не на день, не на тиждень, а на роки. Просто не хочеться в це вірити. Неможливо уявити своє подальше життя.

Скільки було планів на майбутнє, і тут раптом перерізали канат і ти висиш над прірвою.

Надія. Ну ось же ж! Але сказали ж, що все може скінчитися за два тижні. Тим паче, нас підтримають сильні й могутні країни. Вони можуть одним порухом руки все зупинити. Може скоро все скінчиться і ми забудемо це як страшний сон? 

Впевненість, рішучість. Отже, це так скоро не скінчиться. І ми це точно не забудемо. Допомога? Так! Замість того, щоб обробити все поле, висмикується по одному бур’янчику. І на тому дякуємо. Але треба брати ситуацію під свій контроль. Ми можемо.

Ми будемо донатити, ми будемо готувати, в’язати, лікувати, збирати…Ми будемо робити все, щоб вигнати чужинців з нашої землі. І ми не здамося! Ніколи!

Відданість, стійкість. Геть усе що було в минулому. Геть фальшивих друзів, геть брехливі медія. Тепер тільки українське, тільки рідне. Так, ми зробили багато помилок, але нам дали можливість їх виправити. І ми нею скористаємось. Ми вже довго стоїмо. Багато пережили, але не втомились і не звикли, а це – найголовніше.

Колись я почула фразу: «Головне не те, як ти робиш справу, головне – результат». Але я з цим висловом не погоджуюся. Зараз ми бачимо яскравий цьому приклад.  Адже насправді важливіше не стільки результат, як шлях, який ми долаємо щоб його отримати.

Пам’ятаймо: навички і досвід дає не забитий гол, а невпинні тренування.