Прачук Софія, 10 клас, Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г.Стрижака Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Степанюк Любов Василівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Зима наближалася до кінця, і усі з нетерпінням чекали перших весняних промінців сонця. Проте 24 лютого - це дата, що вп’ялася в серце і розум кожного українця. Це день, що залишив після себе гіркий густий осад та не дав змогу насолодитися теплими днями під чистим мирним небом. На щастя, я прокинулась від легенького доторку руки та, пізніше, слів «Розпочалася війна».

Натомість багато людей були змушені розпочати цей день під звуки вибухів та виття сирен. Це був немов жах наяву.

Поспіхом збираючи валізи й видзвонюючи своїх рідних, багато українців покинули свої рідні домівки й своє «минуле» життя разом із ними, достоту не знаючи куди тікати та як себе вберегти. Інша ж частина, що залишилась вдома, доклала усіх зусиль, щоб максимально опанувати себе та стати на захист рідній Батьківщині. Тоді ж на нас немов зійшло довгоочікуване прозріння: наша сила в єдності! Українці з усіх куточків планети дружно об’єднались та кожен знайшов свій спосіб допомоги й підтримки навіть перебуваючи закордоном, у чужій державі.

Відважні хлопці та дівчата вступили до лав Збройних сил та тепер обороняють Україну на військовому фронті. Решта молоді також не залишилась осторонь та вирішила допомагати армії матеріально.

Організовуючи благодійні заходи, збори, концерти, спільними зусиллями молоді волонтери збирають кошти та купують необхідне військове обладнання, яке пізніше відправляють воїнам. Також добровольці готують їжу, донатять одяг, закуповують питну воду та засоби особистої гігієни. Люди старшого віку долучились до плетіння маскувальних сіток, а юні школярі чемно їм у цьому допомагають. Наша школа також регулярно проводить заходи з метою зібрати кошти як-от благодійний забіг під назвою «Біжу за героїв України» або ж складання коробок із їжею, засобами гігієни та листівками для військових від кожного класу.

Добровольці серед учнівського колективу мали можливість самостійно доставити пакунки до пунктів збору.

Кожен із нас намагається бути корисним та зробити свій внесок у перемогу аби не відставати. Я також стараюсь максимально проявляти свою активність, нехтуючи сном і відпочинком. А розуміння того, що моє становище: дах над головою, смачна їжа на столі, можливість посміхатися та спокійно спати є кращим ніж у тих невинних біженців та захисників, змушує відчувати нескінченну провину перед ними. Аби не провалюватись глибше у беземоційну сіру рутину, я почала більше зосереджуватись на своїх думках і почуттях, звертаю увагу на потреби мого організму, вчасно зауважую дискомфорт та намагаюсь усунути його. Із фізичної турботи про себе, я почала залучати різну спортивну активність у своє життя, почала проводити більше часу на свіжому повітрі, гуляти та давати моєму організму належну кількість сну. Я вважаю, що такі сеанси самотерапії повинні проводитись у кожної людини, адже стабільний психологічний стан дуже легко порушити, а тим паче під час війни.

Здоровий глузд та сильний дух є запорукою незламності, особливо у нашому мінливому сьогоденні.

Наш народ є надзвичайно сильним, адже попри те що, на своєму шляху бачив чимало біди та горя, пролив не один літр сліз, він досі стійко стоїть проти ворога та не те, що вірить, а знає про свою перемогу. Щиро протягнута дружня рука підтримки від багатьох, також сильних, держав теж дає нам цю певність.

Ми є та сама нація, що одна з перших стоїть у черзі на звання найсильнішої та найнезламнішої.

Через нашу божевільну віру у незалежну та суверенну Україну, ми готові власними голими руками, цеглинка за цеглинкою, збирати зруйновані будинки та вулиці, дитячі майданчики, аби дати нашій малечі шанс на яскраве дитинство у мирній рідній державі, обсадити на місці сірих пустирів квітучі парки й скверики. Все це заради того, щоб через декілька поколінь наші нащадки досліджували історію свого народу, та з гордістю промовляли: «Моя Батьківщина змогла.». Адже стільки століть запеклої боротьби та кровопролиття не можуть бути дарма.

Усі ми в якомусь сенсі ведемо свою війну проти ворога. Чи вона фізична, чи моральна, чи інформаційна, а може поетична або навіть музична…

У кожного всій унікальний шлях, але незмінним на усіх фронтах є віра. Нескінченна та непохитна віра у нашу перемогу, нашу правду, у те, що над нашими головами ще зійде сонце вільного рідного краю. Наші життя зазнали незліченних змін та коректур, але наша сила в тому, що ми гідно приймаємо їх усі, та наполегливо, тихенькими кроками, рухаємось у світле майбуття.