Опря Микола, 10 клас, Одеський ліцей № 65

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бабакова Вікторія Ігорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

У містечку, де весняний вітерець ніжно шепоче про свої мрії, звичайний шкільний день починається з відчуття безтурботності. Завтра буде тест з алгебри, рутина, яка обіцяє стабільність. Повертаючись додому, ти відчуваєш затишок — останні промені сонця перед бурею. Ще не усвідомлюєш, що ця ніч змiнить усе! Лягаєш спати, потопаючи в мріях і снах, i, прокинувшись на ранок, ти розумiєш, що проспав. Бiжиш до батьків, а новини з телевізора, як холодна хвиля, збивають тебе з нiг.

Батько вiдправляє вас із мамою в безпечне мiсце, i ти, як вигнаний птах із гнізда, залишаєш рідний дім. Але відчуваєш, як твоя душа тягне тебе назад у рiдне місце.

Приїжджаєш на нову територію — відчуваєш жадібність людей навколо. Вони, мов голодні щури, змагаються за все, і розумієш, що тут буде бій не на життя, а на смерть. Так розпочинається твоя історія на новому місці. Минає час, ти знаходиш нових друзів, але нові враження разом із цим тягнуть за собою нові випробування на міцність. Відчуваєш, як гнів заповнює твою душу через несправедливість, роздирає тебе зсередини.

Ти не розумієш і ставиш собі питання: «Чому це сталося з моєю сім’єю, з іншими? У чому ми винні?»

Заздрість до тих, хто залишився в рідній Одесі, міцно тримається за твою душу. І це почуття, ймовірніше, приречене зазнати неминучого краху. У нього немає нічого конструктивного і в ньому мало позитиву. Коли ти приїжджаєш у нове місце, змушений починати все з нуля, формуючи нову реальність, як квітка, що проростає крізь асфальт. Проростаючи в новому місці, з'являються нові люди, нові друзі, які підштовхують до нових думок, проте сльози болю знов наповнюють твої очі. Вітер стирає їх, залишаючи лише пил спогадiв, що колись було все добре.

Нарештi, коли ти повертаєшся додому, відчуваєш, як повітря знов наповнює тебе теплом. Знову на рідній землі, вдома.

Ти зустрічаєш дівчину, яка приносить радість у твоє життя. Ти знову щасливий пишеш їй вірші, вкладаючи в них усю свою ніжність та кохання, але незабаром вона зраджує твої почуття. Ця зрада стає гірким підтвердженням того, що ти втратив. Ти, мов розбитий орел, що сидить у тіні своїх сліз, а слова у вiршах перетворюються на віддзеркалення втрати.

Тепер усвідомлюєш, що цей досвід приніс тобі не тільки страждання, а й урок. У цій темряві ти починаєш усвідомлювати: кожна буря має свій кінець.

З кожним новим днем ти стаєш сильнішим, і навіть найтемніша ніч закінчується світанком. Попереду тебе чекає новий день, повний можливостей, і ти готовий знову боротися, сповнений силою на нові подвиги. Твоя життєва продовжується, і ти вже готовий прийняти наступнi виклики, які готує для тебе життя.