Кривошея Валерія, 10 клас
Войтівський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок"
Вчитель, що надихнув на написання есе: Якобчук Людмила Василівна

Моя Україна майбутнього

Мир… У трьох літерах вміщається доля… Який він - Мир?

Не задумуючись ні на мить, я відповім, що це радість, спокій материнської душі, серце, яке ніколи не болить… Мир - це щасливі будні і свята, це безтурботне й веселе дитинство, це сонце в очах кожного з нас, це радісне сьогодні і надійне завтра.

На жаль, наше життя розділилося на «до» і «після»… І, напевно, ще тоді я не дуже замислювалася над значенням цього слова, але зараз я чітко усвідомлюю, що саме того часу мені й не було потреби думати про це… Всюди вирувало життя, надихало, випромінювало радість… Але в одну мить все змінилося: гореносний птах розпластав крила над моєю країною… Всіх огорнув невимовний біль, розлита кров, розкидані пошматовані долі, втрачені життя… Це стан, який неможливо ніколи забути й пробачити - навіть через сотні літ. Таке не можна стерти з памʼяті!

Я впевнена, що в майбутньому Україна забуде про такі слова як війна, смерть, біль чи насильство.

Для мене майбутня Україна - це країна, де широкі безкраї поля, красиві краєвиди, чисте блакитне небо та сім'ї, які нарешті змогли зустрітися.

Я все зроблю, щоб розквітав кожен пупʼянок, щоб ранковою росою вмивалася кожна травинка, щоб усе, що навколо нас, мало свою долю, своє життя, своє продовження…Я запевняю, що ніколи не омину могили загиблого Героя, який не пошкодував свого життя заради нашого спокою, і віддам йому належну шану - доземно вклонюся і вічно носитиму у своєму серці безмежну вдячність і шану за можливість жити; нікому не дозволю засмітити ліс, парк чи бодай маленьку галявинку! Все буде радіти чистотою і цвітом, своєю красою милуватиме око кожного!

А так і буде! Тому що земля занадто стомлена, пронизана кровʼю і стоптана ворожими ногами… Земля прагне відродження, нового і кращого буття. І я вважаю, що воно неодмінно настане, бо навіть після великої зливи завжди світить яскраве сонце - сонце великої Перемоги і щасливого нового життя.

Коли вона настане, мені буде все одно, якою надворі видасться погода. Я запрошу до себе в дім усіх своїх родичів, друзів, омитих сльозами матерів, які живуть в очікуванні зустрічі з синами, і розділю це довгождане і вистраждане серцем свято разом із ними.

А ще нам більше не доведеться ховатися в підвалах та жахатися від вибухів…

Тому я чекаю на нашу Перемогу! Я чітко впевнена, що вона прийде, що вона все ближче і ближче до нас… Залишилось ще зовсім трішки - я її навіть серцем своїм відчуваю: вона за нашими дверима, навіть за плечима, вона вже завтра...