Війна, безробіття, нестача грошей. На багатодітну маму з Новолуганського випало дуже багато випробувань. Але Людмила Панькова знайшла сили впоратися з бідою.

По нам, по селищу стріляли. Саме наша поверхівка не постраждала. Навколо приватний сектор, поряд скло вилітало.

Немає стимулу ніякого. Живеш одним днем

Я була вагітна третьою дівчинкою, коли був перший обстріл. Я в 10-20 кілометрах від селища була, у Зайцевому в мами. Не пропускали блокпости, а потрібно, щоб швидка могла проїхати. Я ближче до міста переїхала, поки не народила.

Потім на роботу вийшла, коли третій дівчинці було вісім місяців. Треба було на щось жити. Дітей, бувало, до бабусі відправляла, але все одно не так вже й далеко, не в «червоній зоні», що ми були.

Часто була від Ріната Ахметова допомога продуктова, багато людей отримували.

Ціни зростають щороку на все, зарплата зменшується. У нас на роботі йде скорочення – підприємство закривається. Менша частина людей залишається. Так як у мене троє дітей, мені надали роботу, перевели на іншу ділянку. Не витримують навіть великі підприємства, що говорити про простих людей.

Немає стимулу ніякого. Раніше хоч якийсь стимул був, щось купувалося, кудись можна було дітей повести. Зараз цього немає. Живеш одним днем.