Навчилися виживати в «сірій зоні». Сім’я Олєйнікова пережила обстріл і пряме влучення снаряда у квартиру. Найскладніше в таких умовах – виховувати дитину з інвалідністю.

Саме для нас війна почалася здалеку, коли почули бомбардування Попасної. Тоді ми були рівно посередині, потім ті відійшли в бік, а ці не прийшли, і ми опинилися в «сірій зоні». Але навколо над головою літало з 2014 року дуже багато, тому ми все бачили й чули.

Особисто мій будинок постраждав у грудні 2017 року, коли на селище вивалився пакет «Граду». У нас будинки п’ятиповерхові, квартал багатоквартирний. Саме в мою квартиру влетіло, у вікно.

Мій будинок постраждав, коли на селище вивалився пакет «Граду

Через рік нам вставила балконний блок якась благодійна організація. По суті, відновили, але через рік лише.

Ми не виїжджали нікуди, тому що в нас син інвалід. Його дуже важко возити. Він не ходячий, а з коляскою і всіма справами десь починати нове життя неможливо.

Безпека, природно, під загрозою, самі розумієте.

Якщо вони один на одного починають сипати, це не дуже добре позначається на безпеці.

Циніками стали всі. Якщо хтось помирає, це сприймається вже не так важко, як раніше. Напевно, це у всіх так.

І «Карітас» привозив, і Фонд Ахметова роздавав продуктові набори. Ми, напевно, разів п’ять-шість отримували. І один раз, здається, дали на сина, на Микиту, біля 5000 гривень.

Зараз ми ніби непогано, за нинішніми мірками, заробляємо з дружиною, вона теж працює. Тому, слава Богу, якась робота тут є. Якби не було роботи, не знаю, як би ми сина утримували.