Мацова Аліна

Харківський ліцей №170, учениця 9 класу

Надихнув учитель української мови та літератури - Завадська Лариса Михайлівна

"Війна. Моя історія"

Місто спокійно спить, але все навколо: метушливі пташки, мовчазні дерева, схвильовано граючий на листях вітер – неначе розуміє, що йде лихо.

Це мав бути звичайнісінький день. Але несподівано увірвалися різкі, гучні вибухи – і всі підхопилися. Що відбувається? Що чекає далі? Ніхто не знав.

З самого ранку почалась метушня. Люди стояли у кілометрових чергах, що закручувались, мов спіралі на величезній мушлі. Інколи земля тряслася, наче гігантський велетень важко ступав на землю, перебираючи довжелезними ногами, йшов по них. Стояли під обстрілами, щоб купити продукти або ліки, бо знали, що скоро всього цього може не вистачити, рідні й близькі можуть опинитися без необхідних для життя речей.

Пізніше так і сталося. У крамницях майже нічого не було, приходилося брати те, що залишилося. Мені здавалося, що я опинилася в тих страшних і жахливих фільмах про Другу світову, що це все не може статися, що люди на минулих помилках навчилися і зрозуміли, який це злочин — приходити на чужу землю й забирати чужі життя. Мабуть, зрозуміли не всі.

Вибухи ставали все частішими. Небо не було вже таким радісним і ясним. У ньому відчувалася тривога, жахливе передчуття. Ті хмари, які спокійно та безтурботно пливли по небу, ніби побачили те, після чого назавжди змінились...

Таким був той день. День, коли ми дізналися, але усвідомили набагато пізніше. Наше життя розділилося на до й після. Світло вимикали постійно. Свічки закінчувались, телефони розряджалися. Я відчувала себе винахідником, якому потрібно було кожного дня вигадувати, як освітити хоча б одну кімнату, продумувати, як і де краще використовувати освітлення. Вибухи гриміли майже цілодобово. Прокидалася ночами. Мені було дуже страшно, розуміла, що цей буревій нещасть і смертей міг дійти і до мене, моєї сім'ї, мого будинку. Не було води й опалення, мерзли безсонними ночами. Лише тоді ми зрозуміли і прийняли, що почалася війна. Цінності зовсім змінилися: тепле ліжко, їжа в домі, безпека близьких, мирне небо — стали дорожче від усіх багатств на світі. З моменту початку повномасштабного вторгнення я помітила, що люди дуже об'єдналися. Допомагали одне одному, приносили все необхідне, виїжджали разом, рятували тварин. Стали єдиним народом, як за часів наших предків, які ніколи не здавалися, єдналися, йшли вперед та перемагали будь-які труднощі.

Завдяки нашим хоробрим захисникам, які кожного дня ризикують своїм життям, я можу залишатися із сім'єю, друзями в рідному місті, рідному домі, навчатися, будувати своє майбутнє та майбутнє України. Сили й здоров'я нашому незламному народові! Добро переможе!