Під час обстрілів Гуляйполя Олексій Афанасійович ховався у підвалі протягом місяця, і все ж таки виїхав

Я з Гуляйполя. Пропрацював у колгоспі 53 роки. Весь час працював в колгоспі, ніде не виїжджав. Як почалась війна, я з 24 березня по 22 квітня прожив в погребі. Гуляйполе і наш мікрорайон дуже обстрілювали з «Градів». Потім до мене прилетіло, і я не витримав - виїхав до Запоріжжя. Спочатку знімав житло. 

З 24 березня, як почались обстріли Гуляйполя, я відправив доньку в місто Запоріжжя. Сам місяць сидів, терпів, а потім не витримали нерви - все покинув і поїхав. Моя дружина померла десять років тому, син – вісім років, як помер. Залишилась одна донька 1978 року народження, Світлана Олексіївна. 

З 24 березня в нас світла й газу не стало. Перші рази готували їсти на подвір’ї. Потім військові нам забороняли - щоб не було диму, щоб нас не помітили дрони. 

Потім перевізники з Покровки Дніпропетровської області на двох – чотирьох привозили балон газу. Нам перші рази давали непогані гуманітарки, а потім ми в погребі сиділи. Хліб нам привозили. 

Я зараз у Запоріжжі. Далі не поїду, бо сподіваємось, що буде все добре. Я хворію і ходжу до сімейного лікаря. Відволікаємось, п’ємо таблетки. Ми сподіваємось, що все пройде. 

Може, ще війна затягнеться на місяць-два – поки наш президент випросить зброю. Я своє майбутнє бачу тільки в Гуляйполі. Сподіваємось, що відбудуємо.