Я з Билбасівки Краматорського району. Жила тут, працювала. Прийшла війна - всі залишилася без роботи: і чоловік, і я. Донька закінчила технікум, отримала диплом - і також без роботи. Ще є молодша донька – їй дев’ять років. Всі живемо на пенсію бабусі - моїй мамі 82 роки. Не виїжджаємо, тому що мати майже не ходить. Так і сидимо - чекаємо чуда.
Взагалі шокувало, що війна почалася. Спочатку було дуже страшно. Якщо дорослому страшно, то дітям - тим більше. За дітей страшно.
Зараз нам гуманітарну допомогу дають, у нас городи є - садимо щось, так виручає. Поки розрухи немає, то тут сидимо - жалко все кидати. Мамі дають, бо їй за 80, - то якось живемо.
Просто хотілося б, щоб мир був і на роботу вийти. У нас вже майже всі, хто виїхав, повернулись. Багато хто хоче додому. Вдома хоч і важко, але дім є дім.
Тепер будемо цінити все, що у нас є. Важливо, щоб всі були живі. Будинок не постраждав, а все інше - дрібниці.
Я думаю, що війна закінчиться не скоро. Якось немає надії, що все швидко закінчиться.
