Вербіцька Вікторія, 9-в клас, ліцей № 42 Дніпровського району м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання — Колосовська Ірина Володимирівна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Коли почалися перші новини про загрозу повномасштабного вторгнення, мені здавалося, що це ситуація, яка скоро мине. Але 24 лютого 2022 року, о четвертій ранку, коли з вулиці почулися перші вибухи, я зрозуміла — це не сон. Війна змінила наш світ і перевернула життя мільйонів українців. Через певний час я дізналась про обстріли Києва, Харкова, Одеси та інших міст. Це був початок шляху, який пройшла я і вся країна.

Перші дні були найважчими. Ми задавались такими питаннями: Що робити? Куди тікати? Ми збирали речі та намагалися зрозуміти, чи треба евакуюватися. Тисячі людей залишали свої домівки, намагаючись врятуватися.

Ми з батьками вирішили виїхати на захід України, де було трохи безпечніше. Дорога була довгою і тяжкою, але в той момент важливо було тільки одне — вижити.

Їхали ми під звуки сирен і вибухів, і я не розуміла як усе це сталося з нами?

Однокласники, з якими я вчилася, почали розʼїжджатися хто куди. Ми вже не могли бачитись, як раніше, але залишалися на зв'язку через чат, підтримуючи одне одного.

Мій шлях війни — це шлях дорослішання, хоч я і не була до цього готова.

Я побачила, як світ може змінитися за один день, як важливо цінувати кожну хвилину. Тепер я розумію, що не варто відкладати на потім теплі слова для рідних.

1000 днів - це сила єдності. Ми, українці, стали як ніколи близькими одне до одного. Дорослі і діти разом роблять усе можливе, щоб допомогти тим, хто постраждав від війни. Ми збираємо кошти для військових (донати), пишемо листи підтримки, малюємо патріотичні малюнки, аби підняти дух захисників.

І це дає нам відчуття, що ми теж наближаємо перемогу.