Софія Холостенко, 10 клас, КЗ ЛОР "Обласний науковий ліцей"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Іванишин Тетяна Василівна
«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»
Людина народжується для щастя. Щастя є в кожному всередині, довкола нас. Щастя залежить від твого сприйняття навколишнього світу, від уміння радіти своїм та чужим успіхам. Щастя - це твої друзі, твоя сім'я. Щастя - це коли ти купаєшся в любові своїх рідних і близьких; коли тобі хочеться співати, танцювати, літати від усвідомлення того, що ти живеш у найкращій країні - Україні. Живеш і мрієш про прекрасне майбутнє, яке відкривається перед тобою тут, на рідній землі.
Але в одну мить усе зупинилося... На мою землю прийшло страшне горе. 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну.
Війна-трагедія, гірка й кривава сторінка нашої історії, яка змінила кожного.
Так сталося і зі мною. Моя сім'я прокинулася на світанку від телефонного дзвінка нашої знайомої. І вона сказала: «Ворог бомбить південь України!». Для мене це було жахливим потрясінням, бо до цього часу я знала про війну з підручників, з фільмів, з книг.
Я не могла повірити, що у 21 столітті ті, які ще вчора називали українців своїми братами і сестрами, сьогодні прийшли нас убивати.
Дорослі втішали, заспокоювали, переконували, що все закінчиться через кілька днів. Та для всіх почалися тяжкі сумні воєнні дні і ночі з пронизливим завиванням сирен. По кілька разів на день під час навчання ми бігали в укриття. А потім вчилися дистанційно. Але ніхто не сидів склавши руки, на закінчення війни вже не сподівалися.
Народ піднявся на захист країни. Багато моїх односельців пішли на війну. На жаль, четверо з них загинули. У кожному селі, у кожному місті всі школи, будинки культури, клуби були переобладнані й підготовлені для людей, які тікали від війни. Жителі міст і сіл об'єднувалися й допомагали хто чим міг.
Ми в школі разом з учителями робили маскувальні сітки, органічні батончики й сухі пайки для наших незламних воїнів.
Збирали одяг, взуття для тих, хто втратив свої домівки і все, що придбали протягом життя. Люди залишилися просто неба без нічого. Я живу далеко від вогнища війни, тому інформацію мала з інтернету. Так я дізналася про Бучу, Ірпінь, Бородянку та інші населені пункти.
Я дізнавалася про звірства: масові катування та знищення українців, про зруйновані міста й села; про викрадених і вивезених у Росію дітей; про катування і вбивства цивільного населення.
Я читала й слухала про подвиги наших сильних воїнів, вдивлялася в їх мужні обличчя і мені здавалося, що я їх усіх знаю особисто. Мені хотілося перед кожним з них стати на коліна, поцілувати їх утомлені руки й дякувати, дякувати, дякувати... Дякувати за збережену Україну, за мій захист, за захист моєї сім'ї і всієї країни. Світ не вірив, що маленька Україна не впаде перед могутньою і великою Росією. Але Україна не впала. Збройні Сили України показали свою надзвичайну мужність, волелюбність, сміливість, уміння. І світ повірив в Україну, об'єднався і почав допомагати. Почав допомагати зброєю, технікою, професійними інструкторами. Уже четвертий рік війни...
А я думками завжди звертаюся до наших захисників: "Рідненькі, як ви в окопах у спеку, у дощ, у холод, у сніг?" Весь світ у захопленні від ЗСУ, від їх сміливості й жертовності, від уміння й сили духу. Адже вони захищають від ворога не тільки Україну, але і Європу.
Я знаю, що війна - це завжди горе. Війна - це зруйновані долі, знищені мрії і сподівання, діти-сироти. Це вбиті і зниклі безвісти, знищена інфраструктура, спалена земля. Війна змінила кожного. Я по-іншому почала сприймати світ, навчилася радіти найменшій дрібниці. Зрозуміла, яка сила в єдності, підтримці інших. Відчула радість від того, що могла комусь допомогти. 3 Війна закінчиться – і Україна переможе. Україна відбудується і розквітне. Повернуться на рідну землю всі, хто виїхав під час війни. Нашою вірою в перемогу, нашою незламністю, нашим сильним духом буде захоплюватися цілий світ.
А ми будемо посміхатися, бо перемогли! Бо вільні і щасливі!