Я жила в Нікополі. У перший день війни не знала, що робити. Почались вибухи, тож я не повела дитину до школи. Потім не стало світла, неможливо було дістати продукти. Мене шокувало, що місто бомбили кожного дня.

Довелось виїхати до Кіровоградської області. З дитиною ми евакуювались потягом. З собою забрали і кота. 

Мій чоловік служить в ЗСУ, я тяжко переживаю розлуку. Намагаюсь долати стрес, щоб підтримувати сина. Дуже хочу повернутись додому, щоб жити зі своєю родиною у рідному місті. Сподіваюсь, після закінчення війни у нас все буде добре.