Ми живемо біля Авдіївської промзони. У нас багато будинків стоять з розбитими стінами та вікнами.
До страху потрапити під обстріл додався ще й страх замерзнути. Наш дім залишився без газу, як і багато інших будинків. Їжу готуємо на вулиці, навіть невелику піч для цього змайстрували. Холодно, але що робити?
Син Максим у нас інвалід. З ним стався нещасний випадок. Пірнув одного разу на незнайомому пляжі – у результаті перелом шийного хребця. Медики за нього боролися кілька тижнів, але після травми в нього відмовили і руки, і ноги. Син сподівався, що в 37 років буде допомагати нам, а вийшло навпаки.
Особливо лякає його безпорадність під час обстрілів. У нас поруч, через десять будинків, був приліт снаряда – вбило чотирьох людей.
Віднести Максима в укриття ми не можемо, тому під час обстрілів поруч з ним залишається його батько, ризикуючи життям.
Ми не раз опинялися на межі голоду, особливо в перший рік війни. П'ять місяців ми не отримували пенсії. Було дуже важко…
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.