«Не передати почуття, коли не можеш допомогти»

Тетяна встигла відпочити в Криму, поки там брали українську валюту, а зразу після відпустки довелося залишити улюблений Донецьк. Їй вдалося зберегти роботу та кар’єру, але не залишало почуття безпорадності, коли рідні повідомляли про обстріл.

В конце мая 2014 года я вернулась из отпуска, который провела в Крыму. Там еще ходила гривна. Мне позвонила начальник отдела, которая попросила собрать вещи и сообщила, что в офис в Донецке выходить не нужно. А с 1 июня мы временно уезжаем в Мариуполь в связи с захватами госучреждений и активными митингами в Донецке.

У кінці травня 2014 року я повернулася з відпустки, яку провела в Криму. Там ще ходила гривня. Мені зателефонувала начальниця відділу, яка попросила зібрати речі й повідомила, що в офіс у Донецьку виходити не потрібно. А з 1 червня ми тимчасово їдемо до Маріуполя через захоплення держустанов і активні мітинги в Донецьку.

І ось уже сім років я живу в Маріуполі. Нехай не за своїм бажанням, але це місто прихистило нас. Звичайно ж, важливу роль зіграло моє місце роботи в ТОВ «Метінвест-шиппінг». У той час, коли в моєму оточенні знайомі, близькі та друзі втрачали роботу: їх звільняли, скорочували, оптимізували, я мала стабільну зарплату, житло в чужому місті та найважливіше – безпеку. І все це незважаючи на важкі часи в «Метінвесті», оскільки компанія в той час зазнала величезних витрат через переїзд співробітників до інших міст й несла величезні втрати через нестабільність в експортно-імпортних поставках сировини та продукції.

Якщо ви запитаєте, чи вдячна я компанії, відповім чесно: так. Вдячна, що в той час підтримали, що я не відчула того жаху, який відчували мешканці окупованих територій. Пригадую, коли я працювала в офісі вже в Маріуполі, рідні телефонували з Донецька й розповідали, що їх район обстріляли. Не передати почуття, коли не можеш допомогти й розумієш, що в тебе-то спокійно.