Чернявка Христина, 11 клас, Вельбівненський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Башинська Ніла Єфстафіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Життя з війною стало таким непередбачуваним. Не пам’ятаю коли востаннє прокидалася зі спокоєм на душі. Болить за все, за всіх, за Україну…  Війна навчила  нас співчувати та підтримувати одне одного. На фронті помер мій знайомий, якому було лише 18 років - Новачук Артем, служив у бригаді  «Азов» Нацгвардії.  Це стало великим ударом для всіх тих хто знав його і було важко усвідомити це і впоратись з цим горем. Особливо нелегко було спостерігати за його рідними без можливості бодай якось допомогти. Цей біль ніколи не згасне…

Наразі в мене немає можливості робити більше, ніж репостити збори волонтерів, але, коли зможу, я намагатимусь докласти багато зусиль для чогось більшого, адже хочеться зробити хоча б малу частку для завершення цього кошмару.

Важко жити і взагалі не думати про те, а чи не прилетить нічого сьогодні? Як там тим, хто зараз у складнішій ситуації? Як для тих, хто зараз чекає рідних з війни? Як тим, хто не дочекався? Все здається нереальним, ми наче у якомусь страшному фільмі і сподіваємось на хороший кінець, наближення якого досі не видно. Але плекаймо надію на те, що він все ж буде, яким би недосяжним зараз не здавався.

Тисяча днів відтоді, коли ми вперше почули сирени. Почало проливатися все більше людської крові, життя з кожним днем все більше згасають.

Кожен з нас певним чином відчув на собі удари війни, вона торкнула абсолютно усіх і багато чого навчила. Ми стали сильніші з горем, але це тому, нічого нам не залишається. Тисяча днів з моменту, як життя українців перевернулося з ніг на голову. Перший день війни відчувається так, наче це було вчора: сподівання на те, що це невдалий жарт, нездатність «перетравити» бодай трохи інформації, адже як таке взагалі могло статися? Як можна було допустити? Це ж нереально.

Проте це довелося відчути усім нам, приходиться відчувати і досі. Потрібно триматися на плаву.

На даний момент організовують багато зборів на допомогу для військових та постраждалих від війни, це дійсно великий внесок для її закінчення. Щира подяка кожному, хто цим займається і кожному завдяки кому я можу писати цей текст, а ви можете його читати. Ми не здатні передбачити, що трапиться завтра, так само як не могли передбачити що те, що відбувається зараз, настане. Сподіваюся, що досвідченішими в цьому, ніж ми є зараз, не доведеться стати нікому.