Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Любов Миронівна Стефоріна

«Не могла виїхати тому, що я була патріотка»

переглядів: 634

Коли 2014 року було дуже багато техніки, ми зрозуміли, що буде щось страшне. Тоді й почалися бойові дії. Але ми працювали, годували дітей у школі, ходили на роботу під нескінченними стрільбами. Стріляли з усіх боків і було дуже багато влучень.

Хата моя знаходиться в центрі міста, недалеко від лікарні. Слава Богу, вона не постраждала. Куди були влучання – там осколки, у нас в квартирі був осколок, але трішки.

Ми нікуди не виїжджали. Ховалися в підвал утрьох: я, чоловік і син. Я могла виїхати на Західну Україну до своєї мами, до рідних. Вони мені пропонували: «Кидай все, їдь». Не могла виїхати, тому що я була патріотка. Вважала, що це все закінчиться, будуть люди жити й повернуться. Але тільки війна не закінчилася.

В 2014 году случайно пошла на рынок, там делали отчет и мне говорили: «У тебя в кафе попало и погибли люди. Ты жива?». Я говорю: «Жива». Вот спасибо Богу, что не попала в тот день на работу. Все остальные погибли, думали, что и я там. И когда пришла на работу, то там все горело, людей вытаскивали, спасали. На тот момент там были мои документы, вещи, одежда, в которой работала. Очень долго искали мою трудовую и чудом нашли под завалами.

Було важко мене розрахувати. Підприємців не було, підписів [позначки про звільнення] не було, мене ніхто не хотів ставити в центр зайнятості, тому що не могли розрахувати і все це довго тривало.

Я зі сльозами на очах, на колінах просила: «Заради Бога, вибачте мене, якось звільніть». А мені говорили: «У нас немає такої статті, підприємців немає, хто поставить підпис?»

Через нотаріуса зять завідуючої дав згоду, оскільки він один залишився живим із тих, хто міг підтвердити [мою роботу], і мені написали «Звільнена». Тоді тільки мене поставили [на облік] у центр зайнятості.

Рік стояла в Новоайдарському районі, були бойові дії, і мені довелося їхати туди [відзначатися]. У 2014-му і 2015 році я їздила під стрільбами.

Мені, звичайно, було боляче, що залишилася без роботи і по цей час я не отримала ніякої компенсації за це. Але, Слава Богу, тоді Червоний Хрест допомагав продуктами. Рінат Ахметов виділяв [допомогу], приїжджали, привозили всім мирним жителям Донбасу. Отримувала моя невістка з дитям і її свекруха, якій було майже 80 років. Потім, Слава Богу, мене директор школи прийняв на роботу, і я працюю кухарем.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Щастя 2014 2015 Текст Історії мирних жінки 2014 2015 переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я робота обстріли Донецька їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій