На початку війни Ніна з сім’єю виїжджала зі Слов’янська, але згодом всі повернулись. Обстріли міста продовжуються, тому спати спокійно неможливо

24 лютого до мене приїхала сваха з сестрою. Їх забирав зять із Харкова, бо вони їхали через Ростов, через Бєлгород і ще бозна-як. Приїхали десь о другій годині ночі. Поки вклалися… А о п’ятій ранку вже гахнуло. Ми повставали. Зять одразу прийшов і сказав, що їде у військкомат. Він взагалі-то кадровий офіцер. А ми залишилися зі сватами вдома. Ввімкнули телевізор, а там уже показували, що Маріуполь бомблять. Але свати мої з Донецька усе сприйняли так, що це неправда, вигадки. Не хотіли дивитися телевізор. Ось так ми й дізналися, так зустріли цю проклятущу війну.

Ми виїжджали у Вінницьку область, півтора року там були. Нам дуже пощастило з хазяйкою, дай Боже їй здоров'я та всій її сім'ї. Ми жили у будиночку з газом та всіма зручностями. Нас дуже підтримували сусіди. Одна сусідка молока принесла, інша - яєць. Там нас дуже гарно прийняли.

А тоді в зятя контузії були вже двічі. Дочка почала через кожні два тижні їздити сюди-туди. Невістку викликав хазяїн на роботу. Доччина невістка теж поїхала в Полтавську область до своїх батьків, а я залишилася одна. У мене запалення легень почалося, поклали в лікарню. У вересні 2023 року і я приїхала додому.

Медикаментів мені ніхто не давав, я нічого не отримувала. А гуманітарку давали. Але я довго не брала, бо ми там отримували гуманітарку, ще і звідти привезли. 

А потім дочка оформила гуманітарну допомогу та отримувала. Дай Бог здоров'я тим, хто непокоїться за нас. Словом, голодні не сиділи.

У мене в родині четверо воюють, тож у мене немає жодної спокійної хвилини. Прокидаюсь і думаю, де вони і що з ними. І лягаю з тими самими питаннями. 

Зі Слов’янська багато повиїжджало молоді. Залишилися такі літні люди, як я. Як щось треба, то я сусіда прошу. У війну народилася, у війну, напевно, доведеться і на той світ іти. 

Я щовечора мрію: «Господи, хоча б лягти спокійно і встати спокійно». Щоб не думати, не прислухатися. Бо як десь щось стукне, трушусь, як той заєць під кущем. Не маю сну спокійного, тому що переживаю, що обстріляють. І про хлопців своїх думаю. Тому мрію лягти спокійно і встати спокійно і не переживати за свою дітвору.