Я живу сама, на пенсії. З першого дня війни перебуваю в страху. Три місяці після початку вторгнення не було води та газу, аптеки й магазини не працювали. Продукти та ліки дістати було майже неможливо. Потім все почало працювати знову. 

Боляче бачити, що відбувається в Україні, шкода наших хлопців-молодих солдатів. Всі страждають від цієї війни. 

Моя онука виїхала за кордон, і я дуже сумую за нею. Кожного дня чекаю її дзвінка і сподіваюся, що вона у безпеці. Я нікуди не виїжджаю. Сподіваюсь, що росіяни не дійдуть до Дружківки. 

Я чекаю тільки миру. Сподіваюсь, так і буде.