24 лютого я зібрався на роботу, вийшов із дому і побачив, що купа людей виїжджають з міста. Нічого не зрозумів. А через два дні ми вже були під обстрілами. Шокувати мене вже важко чимось - у нас уже був 2014 рік. Єдине, що син мій був у Польщі на роботі, а потім приїхав сюди воювати. Ось це мене шокувало.

Не було світла, газу, води. Їжа в нас ще була. Воду качали генераторами. Ми виїхали в березні 2022 року з Кремінної, а у квітні туди недобрі люди зайшли.

Ми у свою автівку сіли і поїхали: я, моя мама-інвалід, жінка і дитина молодша.  Взяли речі і виїхали. Мріємо, що буде наша перемога, і ми поїдемо додому.