Зайшли наші хлопці в село в перший день війни, почали окопи рити. А потім обстріли почалися. Пошкодили нам будинок, і ми поїхали в місто Запоріжжя.

Виїжджали своїм транспортом. Ми добре доїхали, тоді ще дорога була нормальна.

Все в нас було: і вода, і їжа. Працювали магазини. Гуманітарну допомогу ми отримували.

Жили собі люди, прийшла війна – і розбіглися, хто куди. Село наше зараз не окуповане, але воно на лінії фронту, за сім кілометрів від лінії зіткнення. 

Найбільше мені хочеться, щоб війна закінчилася, і я міг повернутися додому. Щоб менше гинули наші військові і мирні люди. Про це, мабуть, більшість українців мріє.