На початку війни мені було 33 роки, а моїй донечці - два місяці. Маючи грудну дитину, я змушена була виїхати з рідного міста і залишити батьків, друзів. До війни я працювала бухгалтером на місцевому заводі, який зруйнували обстріли.

У квітні в нас не було газу, води, зі світлом були перебої. Не було ніяких умов, не мали можливості навіть помити дитину. Потрібно було далеко їздити до криниці за водою, в магазинах - пусті полиці. Не стало дитячого харчування, все зачинилося. 

Ми декілька місяців ще намагалися вдома бути, але коли пропало світло, газ, вода – вирішили виїхати. Дуже страшно і важко з маленькою дитиною. 

Евакуювали нас волонтери до Хмельницької області. Дорогою ми потрапили під обстріли. Ми дуже перелякалися. А коли вже виїхали з Донецької області, то було все спокійно.

Дуже мені хочеться, щоб був мир в нашій країні, щоб моя дитина зростала на рідній землі в мирі, щоб не літало нічого над головою.