Війна застала мене вдома. Про неї я дізналась зі дзвінка близьких. Подібний досвід у мене був ще у 2014 році під час окупації. Тоді я також виїжджала, і цього разу теж вирішила залишити небезпечну територію.

Не працювали магазинів, не було газу та води, холодно було в квартирах. 

Найстрашнішим було чути про обстріли та загибель мирних людей, дітей.

Приємно вразила людяність людей: всі об’єднувалися та допомагали один одному. Коли я приїхала до Полтави, волонтери безкоштовно відвезли мене на ночівлю.

Моя бабуся постійно плаче через втрату будинку, у мене теж його немає. Стрес навчилися долати самостійно, допомоги зовні не шукали.

Я вірю, що війна скоро закінчиться. Ми всі цього чекаємо кожного дня.