Селище Високопілля, що на Херсонщині, пробуло під російською окупацією сім місяців. Солдати РФ збиткувалися над жителями, грабували, мародерили, а одну родину – вбили, розказують місцеві. Після звільнення у вересні 2022 року населений пункт поступово повертається до життя. Про це розповідає Радіо Свобода.
Але ті, хто був в окупацію в рідному селищі, досі не можуть згадувати про пережите спокійно.
Вікторія Коперко – секретар Високопільської селищної ради. Два місяці під час окупації вона ще намагалася ходити на роботу. Місцеві посадовці, говорить, контактів з окупантами уникали, натомість намагалися розв’язувати поточні питання – зокрема, помагали односельцям харчами й речами.
Вікторія Коперко
Наша голова Ганна Антонінівна Шостак-Кучмяк живе в селі Князівка, це за три кілометри від Високопілля. До останнього, доки була можливість, вона їздила у Високопілля на роботу велосипедом щодня. А я живу у Високопіллі, я їздила на роботу також. У нас велосипед – головний транспорт. Їздила на роботу велосипедом. Щодня ми збиралися біля адмінбудинку о 9-ій годині й вирішували поточні питання. Гуманітарна допомога – у нас лишилося трохи «гуманітарки», треба було роздати, поділити між людьми.
Був розстріл сім’ї Ланевичів. Був такий випадок
Вікторія Коперко
І все ж спілкування з окупаційною армією не вдавалося уникнути, каже вона. Російських солдатів просили про «режим тиші», поки поховають односельців.
«Ми ходили до них, просили, щоб вони не стріляли, щоб дали можливість захоронити людей. Тих, які загинули від осколків, і своєю смертю були такі, які померли. «Ті» теж приходили, питали: що необхідно? Взагалі-то наші люди не йшли на контакт, вони до останнього трималися й не брали від них ніякої допомоги. Це вже потім, як я чула від людей, ті, хто шість-сім місяців були в окупації, приймали допомогу – бо була безвихідь, було нічого їсти», – каже вона.
Частина будівель у селищі зруйнована
У селищі російські солдати збиткувалися над жителями, грабували, мародерили, а одну родину – вбили, каже вона.
Був розстріл сім’ї Ланевичів. Був такий випадок. Сергій був колишнім начальником відділу соціального захисту населення, а його дружина працювала деякий час в школі. Мешкали поряд зі своїми старенькими батьками... Була ексгумація, їх уже перепоховали. Триває слідство.
Брали різні возики, коляски – і своїх батьків вивозили, пішки
Вікторія Коперко
Вибратися з захопленого армією РФ селища, говорить жінка, було дуже важко: окупати не давали «зеленого коридору». Дехто із земляків ризикував іти пішки. Вікторія з сином виїхали дивом наприкінці квітня.
«У 20-их числах повинен був бути «зелений» коридор до Кривого Рогу. Отут на площі зібралося багато машин. Всі думали, що нам дадуть виїхати. Але російські війська не дали згоди. Ми залишилися тут. Напередодні Паски, 23 квітня, пішла по селу така інформація, що дозволять вийти пішки, – і тоді хто на чому міг до Зеленодольська. Ви знаєте ці відомі кадри – потім покидали свої велосипеди. Брали різні возики, коляски – і своїх батьків вивозили, пішки. Того дня ми з сином виїхали – ще була дорога через Новоолександрівку, а потім на Білу Криницю. Говорили, що пустять на Херсон, але повертали в бік Кривого Рогу», – розказала вона.
«Там розруха, людей розстрілюють, беруть у полон, катують». Високопілля на Херсонщині – друга Буча?
У Кривому Розі жінка жила в евакуації кілька місяців. Сільська рада Високопілля працювала там, дистанційно. Звідти намагалися допомагати землякам в окупації, переправляли продукти й ліки.
Прапор України на вулиці Високопілля
Повернулася додому секретар місцевої ради в листопаді, через два місяці після деокупації. Зараз, каже, Високопілля поступово оговтується від пережитого. У селищі відновили комунікації, запрацювала лікарня. На черзі – відновлення шкіл та дитсадків.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
