Волинець Анастасія, 10-б клас, ліцей №7 м. Ковеля

Вчитель, що надихнув на написання — Жарковська Людмила Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це сотні тисяч історій, сповнених болю, надії та сліз. Вона змінила багато людей... Когось зламала, комусь дала шанс жити знову і знову. Дехто почав ще більше боротися за країну, а інші стали на бік ворога.

Моя історія 1000 днів розпочалась із ранку 24 лютого, дня, на який ми мали багато планів та сподівань. Дата, яка мала б залишитися буденністю у життях українців. Проте в один момент, прокинувшись від слів мами про початок повномасштабного вторгнення, все обірвалося, коли побачили по телебаченню рух російських військових із смертоносними буквами «Z» о 6 ранку. Ми запам’ятали той день назавжди. Моя сім’я намагалася створити план дій на випадок евакуації. Тварини, одяг, їжа, речі першої необхідності – у нас була можливість зібрати це. Цілий день уся країна була прикута до телевізорів, телефонів, радіо, невідомість лякала всіх. Це та мить, про яку говорять, що “життя зупинилося”. У нас не було можливості жити тією буденністю, яку ми не цінували до цього моменту. Через кілька днів у нашому місті вперше пролунало сповіщення про початок “повітряної тривоги”.

Щоб мати можливість відволіктися від подій, які творили історію на наших очах, ми почали допомагати військовим: плели сітки, підтримували їх морально та матеріально.

Як тоді, так і зараз, найважливіше — допомагати людям, які кожної миті захищають наше життя. Ми живемо на заході України, тож, завдячуючи нашим воїнам, які попри зневіру багатьох іноземних країн, встояли та не зламалися перед багатотисячною ордою, мали і маємо можливість жити, вчитися, працювати.

Так йшли дні, місяці, роки. Було багато втрат, ледь не кожного дня й досі ми проводимо в останню путь захисників “на щиті”, відчуваємо біль, який може прийти в кожну сім’ю.

Мій дядько стоїть на захисті України з перших днів. Важко навіть уявити те, що їм доводиться переживати кожен день.

До нашого міста прибули багато українців з Маріуполя, Харкова, Києва, кожна їхня історія варта окремого твору, маючи втрати, покинувши рідні будинки, залишивши друзів та сім’ю – стійкість, сила, міць цих людей вражала. Росіяни забрали в нашого народу мирне та щасливе життя. За втратами були й миті радості, визволення територій, звільнення наших військових та цивільних із полону.

Ця війна навчила нас цінувати кожну хвилину, проведену з найріднішими; життя, яке вмить може закінчитися; людей, яких під руїнами будинку може забрати смерть; землю, яка важкими боями та кров’ю знову повертається до рідної країни; слова рідних, які важливо почути, коли немає зв’язку; мир, який забирають одним наказом; і такі важливі слова “Ми перемогли!”, які стануть завершенням цієї війни.

1000 днів війни. Це жах, який приніс на нашу землю окупант. Вірю, що Бог і ЗСУ допоможуть знищити ворога. І тоді мій шлях буде щасливим, радісним і переможним!!! Слова Україні!!! Героям слава!!!