Карпенко Ліза, 2 курс, Харківський гуманітарно-педагогічний коледж

Вчитель, що надихнув на написання — Гейдел Алла Михайлівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисячу днів війни... Це, здається, ціла вічність, хоча це тільки маленька частинка всього нашого життя, яка змінила людей. Хотілося б вірити, що це просто жахливий сон, але це реальність. У перший день люди не розуміли, що робити, де ховатися, чим допомогти. Мої перші емоції були шок і розгубленість. Розруйнувалися плани на майбутнє, плани на навчання. Здавалося, що завтра може і не бути.

Кожен робив те, що міг: хтось став волонтером, хтось пішов воювати.

У цей момент було не так страшно, бо розумієш, що люди, які не знали один одного, стали однією сім'єю.

Це відчуття єдності я ніколи не забуду.

Кожен новий день приносив втрати. Війна змусила усвідомити, що ми сильні і незламні. Ми боремося за свободу і гідність.

Найважчим було вчитися жити і не втрачати надію на краще. Ми побачили, що боремося не дарма, після цього, наша країна стала міцнішою.

Люди продовжують жити, допомагати один одному, підтримувати тих, хто на фронті.

Всі ми навчилися цінувати життя і кожен день.

Ця війна показала нам нашу витривалість, мужність і людяність.

Незважаючи на біль, ми живемо і йдемо вперед, бо знаємо, що все хороше попереду. Наша незламність веде нас до відновлення миру. Ми відновимо нашу країну!