Ми жили в Донецькій області, у селі Новомихайлівці. Була робота, діти вчилися в школі, все було добре. 24 лютого я була на добовому чергуванні. Прийшли до мене на роботу мої діти і сказали, що до сусіда прилетіло - почалася війна.

Ми під обстрілами перебували в підвалі. Нас там було багато, і ми разом готували їжу. Підтримували одне одного, стареньких людей годували. Вони нам дякували, що ми їх не кинули.

Найважче – готувати їжу і ходити на роботу під обстрілами. Не було хліба, але якось викручувалися. Було борошно - пекли.

Ми виїхали. Зараз у Дніпропетровській області, у селі Голубівці. Вже тут три місяці. У мене в сім’ї двоє випускників: один у дев’ятому класі, другий - в одинадцятому, тому ми вирішили виїхати. І, звісно, через обстріли. 

Не знаю, коли війна закінчиться, але хочеться, щоб скоріше. Я думаю, що в майбутньому все буде добре. Будемо далі жити.