Мене звати Ганна Сергіївна. Змінилося все наше життя. Всі мрії, надії, подальші плани, все зруйнувала ця війна. Сьогодні живемо одним днем і чекаємо перемоги.

24 лютого ми були у Харкові і прокинулися від ракетних обстрілів. Я відвела сина до бабусі і поїхала на роботу, бо було потрібно зробити негайні організаційні справи, бо було зрозуміло, що найближчим часом я сюди не повернусь. Хоча і мала надію, що це на декілька днів.

З роботи поверталася вже пішки, 2 години, тому що транспорт вже не ходив і таксі викликати було неможливо. Зайшла в магазин, а там ПУСТО - немає жодних продуктів. І тут прийшла паніка.

Я сказала дитині, що почалася війна і нам потрібно бути обережними і готовими до всього. Нам потрібно зібрати найважливіші речі в дві сумки і бути готовими тікати. Розробили алгоритм дій. Хто бере які сумки, син бере кота на руки і рюкзак. Син був наляканий, але досить зібраним і тихим, миттєво виконував усі прохання.

Найстрашніший момент – 24-25 лютого 2022 року, коли мій чоловік, тато дитини, зник безвісти. Дитині його дуже не вистачає. Особливо якихось проблем я не бачу в його психічному стані, але, звичайно, це травма для нього.

У перші тижні неможливо було купити ліки. Моя мама має захворювання щитовидної залози і їй потрібно постійно приймати L-тироксин, якого не було взагалі в аптеках. Я просила знайомих знайти ліки і нам поштою надіслали препарат з заходу України.

Діти, на мою думку, найбільш страждають від війни. Це психологічна травма на все подальше життя. Поколінню наших дітей особливо не пощастило - епідемія коронавірусу з карантином, тільки оговталися - війна. Моя дитина у 5 класі і з цих 5 років у школу ходив тільки два. Весь інший час школа дистанційна онлайн. Моєму сину дуже не вистачає спілкування з однолітками, нових друзів і емоцій, просто життєвого досвіду. Все коло його спілкування – це я, мої батьки і наші два кота )). Ну і інколи діти у парку, де син гуляє. Йому дуже самотньо, я на роботі, а він один в зумі в школі. І так місяцями. Для нього похід у гості чи в кафе на піцу – то вже величезна подія. Я дуже хочу, щоб у моєї дитини були якісь світлі емоції, нові враження. 

Вся ця війна – це череда жахливих подій. Як ми ночували у метро та у підвалі, постійні обстріли, коли він хапає кота і сидить в коридорі, зникнення нашого тата. Це все страшні події і враження на все життя.