Ми 9 місяців прожили в окупації. Потім нам довелося виїхати з рідного міста, покинути свою домівку, бо було неможливо жити під постійними обстрілами. У Херсоні залишилися деякі родичі сина – батько, дідусь, бабуся, двоюрідний брат.

По цей час син змушений навчатися онлайн майже рік. Коли йшла війна, йому було важко зосереджуватися на уроках та домашніх завданнях, знизилася успішність.

У перші дні ми були вдома і спочатку не зрозуміли, що це за вибухи. Було страшно виходити з дому, але в обід наважилися піти в магазин, бо запаси закінчилися. Готівки було обмаль, з полиць магазинів усе розбирали. Поруч пролунав потужний вибух, оголосили, що магазин закривають, і ми ще встигли розрахуватися. Додому бігли під обстрілами.

Зранку я сказала сину, що почалася війна. Він був у шоці, спочатку не дуже зрозумів. Добре, що з роботи повідомили залишитися вдома.

Найстрашніший день – коли окупанти намагалися вламатися у нашу домівку. Вони періодично ходили по будинках, обшукували, перевертали все та забирали чоловіків. Одного разу вони прийшли до нас, було дуже страшно, бо ми не знали, чого очікувати. Ми сиділи тихо і не відчиняли, і вони пішли до інших сусідів. Потім ще декілька разів намагалися потрапити до нас, коли я була на роботі, а син залишався вдома сам.

Було страшно виходити з дому, бо постійно переслідували, страх нестачі їжі. Син не міг зосередитися на навчанні, я на роботі, нічого не хотілося робити. Ми намагалися робити прості домашні справи – садили картоплю, огірки, помідори, квіти, читали, грали в доміно, розмовляли з родичами та сусідами, обговорювали події.

Після виїзду у інше місто страхи та труднощі із зосередженням на навчанні та роботі зберігалися.

На початку окупації з полиць магазинів усе розкупили, нічого не завозили. В аптеках стояли черги, майже не було запасів продуктів, картоплі, овочів, макаронів. Треба було стояти у великих чергах на вулиці під обстрілами. Ціни піднялися. Разом із сусідами та родичами купували крупи, муку, макарони. Пекли хліб самостійно, бо його не було у магазинах. Потім вдавалося купити трохи курятини. Побутову хімію, туалетний папір, білизну спочатку важко було дістати. Кілька місяців ми якось перебивалися.