Я на роботі була і дізналась від своїх працівників, що почалася війна. В місті була паніка. У магазинах не стало нічого, люди все скупляли. Хтось виїжджав, а хтось залишився тут. Діти і внуки виїхали, а я залишилася в селі. Наче й є зараз бажання виїхати, але не сильне. Усе-таки вдома краще.
Найстрашніше те, що ми втрачаємо своїх близьких. Племіннику мій загинув на війні – йому було 29 років. У нього була дівчина, але він не встиг одружитись.
Стільки знайомих і родичів загинуло! Ще й чоловік помер у цьому році. Переживав – і стався інсульт.
Діти сюди повертатися не хочуть, поки не закінчиться війна. Мене підтримують сусіди і родичі. Дочки підтримують.
Дай Боже, щоб війна швидше закінчилася. Хочеться, щоб мир настав, і повернулися додому ті, хто залишився в живих. Мрію, щоб ми жили в мирі, злагоді та любові.