Перші вибухи я почула в Броварському районі, де і жила. Коли мені зателефонували батьки і сказали, що почалася війна, я дуже швидко зібрала речі. Їхала і бачила, як почав горіти Бориспіль і все інше. Я добиралася до батьків дванадцять годин замість шести. Найстрашніше було, коли я бачила, як літаки летіли. Діти перелякалися, але приїхали, і все було нормально. 

Я не зіткнулася з гуманітарною катастрофою. Коли переїхала до батьків, стала на облік ВПО, і мені почали надавати гуманітарну допомогу, забезпечували продуктами харчування.

По магазинах люди розкуповували все, але потім все підвезли. Я могла все купити.

Сподіваюся на краще - що кінця цього року війна закінчиться. Мій чоловік воює на Донецькому напрямку. Я мрію, щоб закінчилася війна, щоб всі дівчата і хлопці повернулися додому і всі були разом. Наразі не можу побачити ні брата, ні чоловіка. Я переживаю, якщо вони не виходять на зв’язок. Хочу, щоб вони скоріше були вдома і все закінчилося. Ми все відбудуємо. Якщо буде потрібна допомога Ірпеню, Одесі, Миколаєву - люди підкотять рукава і підуть допомагати. Війна страшна, але я хочу, щоб вона закінчилася.