Хилько Поліна, 16 років, учениця 10-Б класу КЗО «НВК №33», м. Дніпро

Вчитель, що надихнув на написання есе: Зоц Ірина Олександрівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Напередодні повномасштабного вторгнення помер мій любий дідусь, тож двадцять четверте лютого стало для мене вже другим страшним «сном». Я взагалі не вірила в те, що це можливо. Моє життя перетворилось у беземоційне виконання дій – ти просто інколи їси та спиш, бо сил ні на що вже немає. А ще постійні походи в бомбосховище зранку до ранку...

Найскладнішими були перші два тижні - нічого не розумієш, та й правдивої інформації не маєш. Восьмого березня моя сім’я прийняла рішення їхати на захід України. Я ніколи не забуду обличчя військових, які перевіряючи наше авто, вітали зі святом весни. Постійно у голові була одна й та ж нав’язлива думка: «Свій будинок ти більше не побачиш...» Проте, я була щаслива, оскільки поряд була уся моя родина, а більшого мені й не треба. Я безмежно вдячна людям, які прихистили нас…

Весну ми провели спокійно, хоча й хвилювалися через матусю, яка повернулась до Дніпра, та й новини тоді були не надто радісні. Не знаю звідки, але в нас почали поступово з’являтися сили, усі ми розуміли, що ми повинні жити сьогоднішнім днем, одним днем… А потім, на щастя, моя мама приїхала до нас. Це мені додало більше сил. Я відвідала нові міста України, навіть побувала на виставці картин сучасних українських художників, почала відкривати для себе багатьох українських митців, які надихають мене зараз. 

Але, якщо дні були радісними та насиченими, то вночі мені постійно снилися «кошмари». І кожного разу різні: від руйнування нашого будинку - до моєї власної смерті. А ще, вночі я дуже часто плакала. У голові постійно з’являлись обличчя військових, які боронять нашу країну.

Для мене слово «мир» завжди означало свободу, проте, після повномасштабного вторгнення з’явилась нова асоціація. Мир – це тоді, коли військові повернуться до своїх родин, до свого власного життя, коли вже не потрібно буде захищати майбутнє українців. Я вірю, що скоро буде наша перемога. Але, не потрібно забувати й те, що поки кожен українець не перестане цікавитися російським контентом, поки кожен українець не почне розмовляти власною, українською мовою, поки він не знищить власну «меншовартість» – мир не настане.

Слава кожному військовому, який зараз боронить нас! Слава Україні!