Я працюю у школі заступником директора з навчально-виховної роботи. 24 лютого перші слова, які я почула від свого сина, що розпочалася війна. Коли йшла на роботу, вже літали ракети, чула вибухи.
Найскладніше - це розставання із своїми дітьми і онуками, які виїхали, бо внучки дуже маленькі. Нікополь від нас дуже близько. Наше село зараз теж у зоні бойових дій.
У нас тепер дуже велика проблема - це наше Каховське водосховище. Дуже далеко від берега відійшла вода і я вважаю, що влітку будуть із цим великі труднощі.
Нам видають гуманітарну допомогу майже щодня. Школа працює дистанційно.
Найбільше ми хвилюємося за наших захисників. Шокує те, що багато мирних жителів гине. Не дуже багато родин виїхали з Покровського. Навпаки, до нас приїхали переселенці із Нікополя. Дуже багато людей переїхали до нашого села.
Я думаю, що війна скінчиться у цьому році. Принаймні я цього дуже хочу. Найбільша мрія - це Перемога і щоб повернулися мої діти додому.
