24 лютого я йшла з сусідкою по молоко, і вона сказала, що війна почалася. Потім почали стріляти, стало страшно.
Люди бігали до колодязя, тягали звідти воду. Найскладніше – коли стріляють, а ти не знаєш куди подітися. Будинок опалювала я тільки газом, пічки у мене нема. Гуманітарну допомогу мені раз дали, а тепер чомусь не дають, хоч я й записувалася – вже півтора місяці не отримувала. Пенсія теж невеличка, хоч я й працювала важко.
Є в місті і вбиті, і загиблі.
Усе можна перетерпіти, аби окупанти тільки пішли нарешті.