Ми мешкаємо у Снігурівці. Були в окупації. У нас велика родина - вісім осіб. Із них троє дітей і невістка була вагітна. Ми не мали можливості виїхати. Я працювала завгоспом у школі і не могла школу покинути. Треба було її зберігати. 

Я збиралася на роботу, діти - до школи. Завуч зателефонувала і сказала, що почалася війна. Мені потрібно було заправити шкільний автобус. Я поїхала з самого ранку, зайняла чергу на заправці, вона була дуже велика. Ми заправили автобус, приготували його на випадок того, якщо потрібно буде когось вивозити. Ось так у нас почалася війна. Вчителі були в істериці, плакали. А мені не було як плакати, потрібно було працювати. 

З першого дня війни ми готували у школі сніданки, обіди і вечері для нашої тероборони. Було страшно. Орки стріляли, бомбили, а їсти треба було хлопцям варити. 

Коли окупанти зайшли, у школі не було світла. Ми не могли готувати. 19 березня вони зайшли до нас у школу і до 24 березня ми туди не мали доступу. А потім, коли туди було влучання, орки повтікали. У школі шибки всі були вибиті, двері і сейфи були виламані, все розкрадене. Було страшно дивитися. 

З ліками були проблеми. У мене цукровий діабет. Зверталася до нас у лікарні і весь час отримувала відповідь - ліків немає. Одного разу передали знайомі із Миколаєва. Зверталася до лікарні, коли у внуків була блювота і температура, а наші лікарі відповіли, що не зможуть допомогти. 

По воду ходили до річки, набирали у джерелі. Трохи можна було брати в лікарні. Харчувалися своїми запасами, а потім, коли стали пускати в Херсон, то люди почали їздити, торгувати. Мені платили дві третини від зарплати, а чоловік зарплатню не отримував.

Найбільше шокувало, що коли орки відкривали російську школу, і дехто туди пішов вчителювати, ми боялися, щоб дітей не забрали. Тому що вони лякали, що у тих, хто не пускав дітей до російської школи, будуть забирати дітей і кудись вивозити. 

Шокувало те, що загинула моя сваха із її дочкою. Було влучання, вони сиділи надворі, розмовляли. І всі чотири людини загинули відразу.

Рашисти приходили з автоматами і брали що хотіли. Що хотіли, те й робили. Особливо кадирівці. 

Ми дуже переймалися, що невістці доведеться народжувати при рашистах. Уже думали як будемо вдома приймати пологи. Але внучка народилася уже після того, як нас звільнили. Ось це був приємний момент. Але найприємніший момент був, коли орки тікали. На другий день зайшли наші. Ось це був найприємніший момент за весь час. Всі сиділи надворі, плакали і раділи. Нарешті ми змогли випустити дітей, бо ми їх ховали. 

Мрії тільки про нашу Перемогу. Думаю, що після неї Україна має розквітнути.