Сорочинська Олеся, студентка групи 1 фА
КЗ СОР «Лебединський фаховий медичний коледж імені професора М.І.Ситенка»
Викладач, що надихнув на написання есе: Нечваль Ірина Миколаївна

МОЯ УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО

Життя змінилося двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року о п’ятій годині ранку, коли російські загарбники вдерлися на територію України.

Саме на світанку, коли ще всі люди мирно спали у своїх теплих домівках, відпочивали після тяжкого робочого дня, я прокинулась від гучних вибухів, що пролунали поблизу. Сумщина відчула ідольське вторгнення з перших хвилин, ні, секунд, а може навіть і раніше.

З початку повномасштабного вторгнення у моїй рідній країні змінилось все: від ціни людського життя до знищених історичних, культурних пам’яток та будинків мирних жителів. Для рашистів немає різниці, що знищувати... У нелюдів немає нічого святого... Я живу на своїй землі, обожнюю Україну і в мені прокидається палке бажання допомогти зберегти цілісність своєї держави та розвивати її.

У свої п’ятнадцять років я розумію, що майбутнє моєї країни знаходиться в моїх руках. Саме молоде покоління таких, як я, може зробити все можливе заради забезпечення процвітаючого майбутнього України. На мою думку, від нас залежить все! «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо. Ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути», ‒ писав В’ячеслав Липинський. Найголовніше ‒ це патріотизм та єдність народу. Разом ми сила, разом ми здатні до найвеличніших звершень та перемог. Насамперед потрібно виховати націю, яка буде допомагати одне одному, а не шукати ворогів серед своїх.

Катастрофічними є наслідки, яких рашисти завдають навколишньому середовищу моєї неньки України! Під загрозою знищення цілі заповідники, лісові масиви, рекреаційні зони. Якими ж треба бути нелюдами, щоб спричинити вибух на Каховській ГЕС? Нам, молоді, вкрай необхідно дбати про довкілля, шукати альтернативні способи захисту екологічного фронту країни та здоров’я не тільки людей, а й усіх живих істот.

Підростаюче покоління може зберігати як історичну, так і культурну спадщину нашої держави, підносячи її до рівня європейського зразка, щоб пишатися своїм минулим та гостинно приймати туристів із усього світу.

Якою ж я бачу свою країну? Звісно, що квітучою, з вишневими садками, як писав Шевченко: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть…» Родитимуть рясно і мелітопольські черешні, і херсонські кавуни, і кримський виноград!!! Ми непереможна нація, яка, згуртувавшись, здатна піднести свою країну до найвищого рівня розвитку і процвітання!