Синицін Назарій, Відокремлений структурний підрозділ "Вінницький фаховий коледж Національного університету харчових технологій"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Огородник Наталія Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Двадцять четверте лютого дві тисячі двадцять четвертого року назавжди залишилися в пам’яті кожного українця. Зранку я та уся моя родина прокинулися від гучного сигналу повітряної тривоги й моментально ж схопилися шукати інформацію щодо незрозумілого нам дійства. Як виявилося - ВІЙНА... Я заходжу у свій телефон і бачу велику кількість пропущених дзвінків від моїх родичів та друзів, які від переживання та здивування у зв’язку з ситуацією одразу ж почали телефонувати усім підряд.

Війна, як лихоманка, підібралася до кожного з нас дуже несподівано і жорстоко. Щасливе та спокійне життя, безтурботні прогулянки парком, навчання та спілкування з друзями - враз раптом все обірвалося...

Після російського вторгнення у нашу країну моє життя наче поставили на паузу. Я пам’ятаю свою першу повітряну тривогу, перше перебування в укритті та перші ночі під час війни. Сну не було зовсім, а якщо й був, то уривчастий та тривожний. Багато чого довелося пережити кожному з нас, щоб нормалізувати свій емоційний стан, проте ще дуже довго ми будемо згадувати усі, пережиті нами, страшні моменти безпорадності.

У перші дні війни один із найсильніших ударів взяв на себе Київ, де мешкав мій дядько зі своєю родиною.

Через постійні обстріли у нього не залишалося вибору - довелося тікати до іншого міста, залишивши усе своє майно в столиці. Ми радо прийняли їх у Вінниці, де на той час було в рази спокійніше та намагалися підтримати їх так, як могли.

За 1000 днів війни ми пережили не лише тяжкі удари й обстріли, але й значну зміну нашої особистості.

За ці дні, проведені разом, ми, українці, як єдиний організм, зуміли триматися разом та відстоювати нашу державу. За цей час багато людей по всій країні поставали перед такими труднощами, як: депресія, втрата житла, роботи, стабільного навчання та життя.

Найболючішою ж втратою під час війни є людське життя - з цією та багатьма іншими труднощами зіткнулася й моя близька подруга.

Її батько від початку повномасштабного вторгнення пішов воювати добровольцем, захищаючи свою землю від чужинців. Усі ці тисячу днів він пройшов через ріки крові та страждань, через біль і страх, вкладаючи всю свою душу у захист нашої держави. Він завжди був чесним та відданим своїм побратимам, люблячим та завжди довгожданим чоловіком, прекрасним батьком, але, на жаль, його шлях закінчився трагічно. Нещодавно він потрапив у полон, де його катували, труїли й морили голодом, і зрештою його серце не витримало.

Сотні та тисячі таких історій, на превеликий жаль, зазнали на собі діти, чоловіки та дружини героїв або героїнь України, які так і не повернулися додому.

В умовах війни ми змушені діяти швидко, але вдумливо, приймати складні рішення й пристосовуватися до нових реалій. Людина мусить допомагати іншим, бо лише разом ми можемо перемогти. Це стало важливим для життєвої стійкості. За весь цей час моя родина пересилала кошти на допомогу військовим, допомагала біженцям продуктами та закликала інших до цього. Війна, попри весь свій жах, показала величезну силу людяності. Суспільство здатне до підтримки одне одного в найскладніші моменти, допомозі незнайомцям і ризику своїм життям заради інших.

За той час, коли війна зруйнувала тисячі міст та селищ, вона тим самим зібрала нас разом та нагадала всім, що допомога своїм - це важливо.

Війна навчила нас цінувати кожну спокійну хвилину життя і кожну вільну секунду допомоги у відбудові нашої країни. Особисто я, як майбутній фахівець спеціальності Телекомунікації та радіотехніка, придбав безліч літератури про базові поняття архітектури, задля допомоги відбудови нашої держави у майбутньому. Проте варто пам’ятати, що нас чекає не лише фізичне, але й моральне відновлення, психологічна регенерація наших душ.

Після початку повномасштабного вторгнення ми більше часу почали відводити темі нашої культурної спадщини.

Надзвичайна кількість творів сторічної давнини, актуальні й до сьогодні. Твори та збірники таких авторів шістдесятників, як Василь Стус, Василь Симоненко, Ліна Костенко та інших звучать істинно та влучно до нашої з вами сьогоднішньої ситуації.  Війна, хай там як, змушує нас відкрити очі та стимулює до національного відродження. Безліч людей зрікаються своєї Батьківщини, проте цитуючи відомого всім, згаданого вище класика Василя Симоненка, жорстоко побитого за свою позицію щодо українського відродження в літературі та мистецтві, варто зауважити, що “можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”.

Хочу завершити свою роботу словами іспанського письменника Мігеля де Сервантеса: “Мир - найвище благо, якого люди бажають у цьому житті”.

Тому для нашої країни сьогодні це має особливе значення, ми мирні люди і прагнемо спокійного, щасливого життя на своїй, Богом даній, землі!