До війни була робота. Поруч - дочка і онук. Тепер залишилась безробітною. Я нікуди не виїжджала, просто змінила квартиру на приватний будинок. Діти виїхали. Я дуже хвилювалась, бо дочка була у Луганській області в окупації. Чоловік у неї військовий, тому звісно ми переймалися.

Перший день війни був жахливий. У це не вірилось. Відразу зателефонувала дочці, дуже хвилювалась як мама і бабуся. У першу чергу переймалась за дітей. Відчувала страх і жах. 

Найбільше шокував залізничний вокзал у Краматорську. Там, де загинули жінки і діти. Це був найбільший жах і шок. У той момент я перебувала неподалік того місця. Ми поїхали додому і почули потужний вибух. І коли я дізналась, скільки людей загинуло і побачила відео, це був шок і жах. Напевне, це не забувається. Це найжахливіше. 

Багато взаємодопомоги між сусідами, між людьми, з якими я мало спілкувалась. З'явилась згуртованість. Люди щось віддають безкоштовно, допомагають одне одному. Дуже це вражає. 

Ми не були голодні. Нам допомагала дочка. Я вдячна тим, хто про нас дбає і дає гуманітарну допомогу. Дякую зокрема і Фонду Ріната Ахметова.

Ми живемо у постійному страху. Краматорськ дуже часто обстрілюють. Є страх за своїх близьких: за маму, за брата. Не знаю чи залишусь тут, чи доведеться виїжджати.