«Найбільше я хотів вижити»

Батько Гоменюк Павло:

Синові подобається на барабанах грати. Постійно займається. Я на концерти його ходжу, коли вони виступають. Мені дуже подобається, як він і співає, і грає.

Я думав, що з моєю дитиною такого не станеться. У них тренінги були, пояснювали: «Не піднімай нічого, не треба». Але спрацювала дитяча цікавість.

Син Дмитро, 13 років:

Я знайшов кулю, підібрав і пішов додому. Це було просто біля мого будинку. Чесно, не знаю, голова не думала, а руки робили. Не можу знайти відповідь. Нічого я толком не хотів з нею зробити.

Я пішов у гараж. Кулю засунув в лещата. Там був червоний наконечник, я його відкусив кусачками, і там була порожнеча. Я засовую туди дріт – і він здетонував. Був сильний удар, і в мене почало у вухах дуже сильно пищати, а болю я взагалі не відчував.

Я дуже сильно злякався, побіг до хати за телефоном і до сусідки викликати швидку допомогу, тому що я сам був безсилий викликати. Перше, що я хотів найбільше, так це вижити.

Батько: Я з роботи їхав. Заїхав до батьків. І сусід прибігає, каже: «Твоя дитина в крові». Я швидко на машину.

Мати Гоменюк Галина, 34 роки:

Я була на роботі. Дзвінок, син каже: «Мамо, я вмираю». Ну, думаю, пожартував, думаю. «Що ти жартуєш?» - кажу. «Мамо, - чую по голосу, - Мамо, я вмираю». Чую, жінка біля нього там: «Викликайте швидку, викликайте швидку!»

Приїхали, бачу в сусідки на сходах, зігнувшись, весь у крові, кишка висить у нього. Шок у мене. І я розгубилася. Тут саме чоловік підлітає. Швидкої немає. Хвилин 15 минуло. Ми сина посадили у свою машину, дев’ятку, і в нашу поліклініку завезли. Там перша допомога. Він спати хотів дуже, я йому не давала. Очі закривав. Губи мочила йому, пити дуже хотів.

Батько: Син міг і не вижити. Народився в сорочці. Дуже важко було і фізично, але особливо морально.

Мати:

Зателефонували мені з Фонду Ріната Леонідовича. Запропонували допомогу дитині. Спасибі Рінату Леонідовичу, що допоміг дитині моїй. Дорогі дуже ліки.

Батько:

Сума астрономічна! І дістати не всі ліки можна було одразу, тільки під замовлення, і то чекати треба було. Життя дитини від цього залежало. Фонд Ріната Ахметова зателефонував, і за списком, що треба, вони надали на наступний день ліки ці!

Мати:

Найважче – коли не давали синові шансів вижити. Коли нам лікарі говорили, що шансів ніяких не даємо. Зараз добре. Він одужав, підлікувався психологічно й морально. Шрами загоїлись у нього добре, втягнулися.

Син: Потрібно любити життя і не вестися на дріб’язок, який може його легко згубити.